Усний журнал: « Я маю право…»

Мета: поглибити знання учнів про права і свободу людини та права дитини; узагальнити знання учнів про вітчизняні та міжнародні нормативно-правові акти щодо прав людини (Конституцію України, Декларацію прав людини, Конвекцію про права дитини); виховувати в учнів високу правову культуру; переконання у необхідність дотримання законів.

Обладнання: Конституція України, Декларація прав людини, Конвекція про права дитини.

Презентація «Права дитини» і Відео матеріал

Перша сторінка

"Людина – найцінніший скарб"

Учитель. Людина – найцінніший скарб. Кожен із вас – неповторна особистість, людина, яка живе сьогодні і саме такої більш не цій землі немає, не було і ніколи не буде.

Кожна доля єдина, калина!

І вона не повториться знов1

Неповторна кожна людина,

Неповторна кожна любов!

Видатний поет В Симоненко, так написав про неповторність кожного:

Ти знаєш, що ти людина?

Ти знаєш про це, чи ні?

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі тої – одні.

Більше тебе не буде

Завтра на цій землі.

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди –

Добрі, ласкаві та злі

Сьогодні усе для тебе:

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба

Кохати спішити треба –

Гляди ж не прости!

Бо ти на землі – людина,

І хочеш того чи ні –

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої – одні.

Пройшло не одне тисячоліття, поки людство зрозуміло цю істину. Протягом багатьох віків складалися обов’язкові правила поведінки громадян, тобто правові норми, що встановлюються й охороняються державою.

Друга сторінка

"Декларація прав людини"

Відео матеріал

Учитель. Людина вважається «мірило всіх речей», її потреби, інтереси, прагнення стають вирішальними для визначення розвитку суспільства, для прогресу цивілізації.

У вирі життя не всі країни одночасно приходять до розуміння демократії, її принципів, головних цілей та цінностей. Між різними класами, соціальними групами точиться запекла ідеологічна боротьба. В центрі її постають питання: що вважати засадою рівності людей – рівноправ’я чи принцип класової приналежності? Чи можна відстоювати гасла свободи й справедливості, якщо люди народжуються різними як за здібностями, так і за можливостями, інтересами? Чи має людини якісь права від народження? Чи існують загальнолюдські права, свободи, цінності?

На всі ці питання вже в середині ХХ століття формулюють відповіді політичні документи, створені за участю держав – членів Організації Об’єднаних Націй.

1-й учень. У 1948 році Генеральна Асамблея ООН проголошує «Загальну декларацію прав людини». У ній вперше в історії людства, історії міжнародних відносин були визначені головні права й свободи людини. Декларація проголосила, що «визнання гідності, яка властива всім членами людської сім’ї, і рівних та невід’ємних прав їх є основою свободи, справедливості та загального миру». До прав людини, які підлягають загальній повазі та дотриманню, входять елементарні (природні) права особистості, громадянські, політичні та соціально – економічні права.

2-й учень. До елементарних природних належить право кожної людини « на життя, на свободу і на особисту недоторканність» ( ст..3). та кожен наголошується, що «ніхто не повинен бути у рабстві або у підневільному стані» (ст.4), зазнавати тортур або дії, що принижують людську гідність (безпідставного арешту, вигнання). До елементарних належати: право на захист, на недоторканність житла, таємницю листування, захист честі та репутації. Декларація визначає політичні й громадянські права й свободи людини: на свободу думки, совісті й релігії, свободу переконань та їх виявлення, свободу зборів і асоціацій, право брати участь в управлінні своєю державою. Саме на цих правах базується загальне й рівне виборче право при таємну голосуванні.

Громадянські права – це і право «без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності та релігії створювати сім’ю та одружуватись, право вільно пересуватись, володіти майном як одноособове, так і разом з іншими».

Декларація наголошує на тому, що як повноправний члени суспільства особистість має цілу низку прав в економічній, соціальній та культурній галузях (ст. 22). До них належать право на працю та вибір діяльності, оплату чи винагороду за них, право на відпочинок та дозвілля, освіту, участь у науковій, культурній діяльності, на користування їх благами (ст. 23-27).

3-й учень. Засадовим стосовно всіх прав людини, названих у декларації, є принцип рівноправ’я. всі люди «народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах» - наголошує 1-а стаття Декларації. І це не залежить від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, майнового, станового або іншого становища. Всі люди рівні перед законом і мають право на захист законом.

Вплив Декларації на подальшу демократичну боротьбу людства важко переоцінити. Але зважимо на те,що ці рекомендації Генеральної Асамблеї ООН не могли автоматично перевтілитись у системи законодавства різних малих чи великих країн світу. Кожна з них у свій спосіб,виходячи з свого рівня розвитку та можливостей,сприймала ці гуманістичні цінності.

4-й учень. Принципи Декларації викликали різні тлумачення, думки та погляди у людській свідомості. Їх зіставляли з чинним законодавством, соціально-політичною та соціально – економічною системою різних держав, ідеологічними теоріями,поширеними в тій чи іншій країні світу.

Право й свободи людини в сучасному розумінні не від’ємні від її обов’язків та відповідальності перед суспільством,державною, іншими людьми. Це фундамент не тільки демократії, але й справедливості,рівноправ’я гуманізму. Такого висновку дійшло людство в кінці XX століття.

Третя сторінка

"Конституція-Основний Закон"

Учитель. Обов’язком громадянина кожної країни є визнання й дотримання Конституції як головного Закону будь-кого суспільства.

Положення Конституції у кожній країні доповнюються та конкретизуються у різних галузях права: державному, цивільному,трудовому,сімейному,кримінальному та інших. Мабуть, не варто доводити,що що кожна людина зобов’язана знати й дотримуватись тих законів,що існують у суспільстві. Тільки таке суспільство,де всі люди рівні перед законом,де немає вищої влади , ніж закон,можна вважати справедливим у кожної людини є головний стрижень особистості - її совість. В той же час кожна людина засвоює у своєму житті неписані закони моралі. Таким чином, людські та громадські,соціальні та моральні закони стають основою загальнолюдських цінностей демократії в сучасному світі.

Людство крокувало до цього визнання багато століть, заплатило жорстоку ціну,але ж і навело нескінченні приклади культурного прогресу,тобто гуманізму,втіленого в життя багатьох країн світу.

Чи можливо рівноправ’я в суспільстві, чи рівні люди між собою за правами і свободою,обов’язками та відповідальністю? Які саме права та обов’язки вважати за головні? Відповіді на ці питання хвилювали людство впродовж тисячоліть.

5-й учень. Почнемо з того, що суспільне життя часів Давньої Греції вже мало організовану форму - поліс (община-держава). Поліс усвідомлювався як об’єднана життєдіяльність людей,які мають спільні справи, спільні (суспільні) інтереси ,діють у рамках певних норм та порядку. Саме таких людей Аристотель вважає за громадян. Які ж відносини встановлювались між громадянами та полісом,тобто між людиною та державою – общиною? Кожний громадянин мав права, свободи та обов’язки перед спільнотою,у свого чергу, поліс (згідно з формою влади в ньому ) встановлював конкретний перелік цих громадянських прав. Ідеалом у Давній Греції вважалась справедливість та стабільність життя у суспільстві,погоджує свої права та свободи з обов’язками і відповідальністю перед іншими.

6-й учень. Різні часи-різні рішення,різне розуміння. І щодо прав і ролі людини в суспільстві, і щодо устрою життя самого суспільства. Так,скажімо, Середньовіччя, яке для Європи тривало майже тисячу літ, пов’язувало долю людини, суспільства, держави лише з Богом, який їх створив. Коли ж настає епоха Відродження, а за нею – Нові, часи, людство відновлює в своїй пам’яті гуманістичні цінності - прав, свободи,ідеали, мораль вільні перед законом і мають право на захист законом.

За них потрібно боротись, їх потрібно відстоювати ціною тяжких випробувань багатьох поколінь.

Першою збіркою правових норм держави русичів-українців була Руська Правда (термін правда означає тут закон) або як її ще називали - Устав Великого князя Ярослава Володимировича в судах. Автор її – київський князь Ярослав, якого народ називав Мудрим. Князь у Київській державі був вищою судовою інстанцією - він карав і милував на власний розсуд, тому, написавши у 1016 році Правду і статут, Ярослав Мудрий тим самим визнав високе покликання Права і Суду в суспільстві. Він заповідав своєму народові: …по сій грамоті живіть, як написав вам, так і держіть.

7-й учень. Збереглися до нашого часу також різноманітні за змістом та значенням пам’ятки законотворчої діяльності державних органів влади за Литовського – Руської доби, зокрема Литовський статут (1588 р.), що діяв у Литовська – Руській державі та на українських землях, що належали на той час Польщі. Джерелом написання його слугувала і Руська Правда.

Та все ж Литовський статут відображав інтереси панівного стану, тому актами державно – конституційного характеру можна вважати лише договори доби Гетьманської держави.

8-й учень. Показовим правовим документом є політичний меморіал Пилипа Орлика «Вивід прав України», написаний ним для захисту національних та державних прав України перед європейськими урядами з метою уникнути нового кривавого Полтавського бою чи винищення українців військами Меншикова від козацького Донецького до Батурина. В ньому, зокрема, зазначається: «це факт установлений і правда загальновідома, що козацька нація й Україна були вільними…». Найсильнішим і найпереможнішим аргументом і доказом суверенності України є урочистий союзний договір, укладений між царем Олексієм Михайловичем, з одного боку, та гетьманом Хмельницьким і станами України, - з другого. Гетьман Брюховецький… вчинив так, що признано царя за протектора козаків. Це було осново всіх нещасть України. Україну примушено зректися прав козацького суверенітету….

«але які б великі не були московські насильства, - продовжує Пилип Орлик, - вони не дають ніякого законного права москалям щодо України. Навпаки, козаки мають за собою право людське й природне, один із головних принципів якого є: народ завжди має право протестувати проти гніту і привернути уживання своїх стародавніх прав, коли матиме на це слушний час.»

Гетьман Війська Запорізького у вигнанні Пилип Орлик та його однодушні Г.Герцик, А. Войнаровський написали «Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького» і 5 квітня 1710 року уклали їх як угоду між гетьманом та військом Запорозьким ( власне українським народом). Виходячи з традиції української державності, Пилип Орлик задокументував у Конституції право України на самовизначення й незалежне державне існування.

Дмитро Яворницький писав: «Запорізька громада наблизилась до повного ідеалу, не відомого ні в давні, ні в нові віки; принцип рівності панував тут в усьому: під час загальних зборів, при виборах військового старшини, січовому й паланковому управлінні, в усіх запорізьких школах, у суспільній трапезі, при поділі майна у суспільній трапезі, при поділі майна й приватному житті в куренях. Ні знатність роду, ні станове походження, ні переваги віку не мали в Січі жодного значення».

9-й учень. Існування України як держави не раз ставало історичним фактом, зафіксованим у писаній формі, зокрема в 1-4 Універсалах Української Центральної Ради (1917-1918.); у Конституції Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вольності УНР) від 29 квітня 1918 року; у прокламаціях Української Народної Ради у Львові 1918 року; в Акті Соборності України 22 січня 1919 року; в проголошений 15 березня 1939 року незалежності Карпатської України і навіть у фальшивому декларуванні суверенності України Конституціями УРСР. І лише 28 червня 1996 року Українська держава посіла «серед народів світу осібне і рівне становище».

Точкою відліку конституційного шляху України стала Декларація про державний суверенітет України, ухвалена Верховною Радою 16 липня 1990 року, а через рік – в червні 1991 року, - схвалена парламентом й оприлюднена Концепція нової Конституції України, на основі якої Конституційна комісія підготувала проект конституції.

10-й учень. Майже десять проектів Конституції виносилися на розгляд Верховної Ради України протягом 1992 -1996рр. У міжчасся було підписано Конституційний Договір між Президентом України і Верховною радою. Він часто називається «Малою Конституцією», але головною його ознакою було те, що він укладений був на один рік. За Конституційним Договором, Президент і Верховна Рада домовилась, що не прийняття нової Конституції впродовж одного року з дня його підписання призведе до хаосу в суспільстві, розвалу економіки, виникнення загрози громадянського конфлікту і поставить під сумнів саме існування суверенної демократичної України. На виконання цієї домовленості Верховної Рада, хоч із запізненням, провела цілодобове засідання з 27 по 28 червня і прийняла нову Конституцію України.

11-й учень. У Конституції України є окремий розділ, присвячений правом, свободам та обов’язками людини і громадянина. Він є дуже важливим, ґрунтовним і містить майже третину всіх статей. Перелік прав, передбачених Конституцією України, не є вичерпним, а це означає можливість його розширення, зокрема через офіційне схвалення Україною міжнародних прав і свобод людини.

Права і свободи в Конституції України поділяються на ті, які діють у сфері особистого життя та безпеки людини, суспільного-політичного життя, у галузі економікою соціальної та культурної діяльності.

12-й учень. До громадянських (особистих) прав і свободи людини, що відповідають міжнародним документам, належать права: на життя та його захист, повагу до її гідності, на свободу та особисту недоторканість, на невтручання в особисте

життя і таємне листування, на недоторканість житла, на свободу думки і слова, свободу пересування і проживання.

У Конституції відображено майже всі найголовніші політичні права і свободи: на участь в управління державними справами, на об’єднання, на мирні збори та демонстрації, на свободу друку та інформації, виборчі права.

До економічних прав, насамперед, належать право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю , право на підприємницьку діяльність. Конституція гарантує громадянам різноманітні соціальні права: на працю, страйк, відпочинок, соціальний захист, житла, на достатній життєвий рівень, охорону здоров’я тощо. До культурних конституційних прав відносять прав на освіту, на свободу літературної, художньої, наукової й технічної творчості та ін.

Учитель. Конституція України не тільки проголошує права і свободи, а й гарантує забезпечення їх державою. Держава бере на себе відповідальність забезпечувати права і свободи людини і громадянина, сприяти їх реалізації, охороняти і захищати. Свої права і свободи громадяни можуть захищати в суді

З 1 січня 2006 року набрали чинності зміни до Конституції, що внесені Законом України « Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року, які були прийняті з метою подальшої демократизації політичного режиму нашої держави.

Тепер Україна з президентсько-парламентської республіки перетвориться на парламентсько-президентську, де провідну роль, відповідно до ст. 83, відіграватиме депутатська більшість, яка отримає довіру народу.

Четверта сторінка

"Конвенції про права дитини"

На калині мене мати колихала,

Щастя-долі в чистім полі виглядала.

Ой калинонько червона, не хилиться,

Ой калинонька червона, не хилися,

Від землі наснаги-соку наберися.

Та літа давно минули, одлунали,

Як мене гілля високе колихало.

Знов калина коло млина розквітає,

Знов калина коло млина розквітає.

Мого рідного синочка забавляє.

«Виростай же, мій синочку, мій соколе,

Тобі щастям колоситься рідне поле.

Пролягла тобі на зорі путь орлина,

І в дорогу проводжає цвіт калина.»

Учитель. Не тільки права дорослих потребують визначення й захисту. Складною проблемою сучасного людства є також права дітей, оскільки, на жаль, життя, здоров’я, навчання, щастя дітей усього світу поки що недостатньо захищені. Про це багато пишуть і говорять, дехто намагається допомагати. Але кількість нещасних дітей не зменшується. Сьогодні майже 250 млн. дітей у світі животіють, займаючись тяжкою працею, жебрацтвом, пограбуванням. Близько 30 млн. дітей не мають можливості відвідувати школу. Щороку від хвороб помирають більше 5 млн. дітей. Набули поширення торгівля дітьми, використання дітей, від яких відмовилися батьки, для пересаджування органів.

В Україні три чверті дітей – це діти з хронічними захворюваннями. У нас з’явились новий тип дитини – « діти вулиці». Пояснюючи своє перебування на вулиці, діти зазвичай називають сімейні негаразди та небажання відвідувати школу. Основний загал таких дітей закінчили 3-4 класи, тобто початкову школу. Серед них найбільший відсоток неповнолітніх злочинців, наркоманів, торговців наркотиками, повій.

Міжнародне співтовариство започаткувало спробу спільної допомоги дітям. У1924 р. у м. Женеві було прийнято декларацію прав людини. 1959р. розроблена і втілена в життя нова Декларація прав дитини. У 1991 р. Україна приєдналася до Конвенції. В 1991 р. Україна приєдналася до Конвенції. В 1993р. м. Києві створено Всеукраїнський комітет захисту дітей. Згідно з Конвенцією, Україна у квітні 2001 року прийняла Закон « Про охорону дитинства».

Конвенція базується на новому розумінні становища дітей у суспільстві не як майбутніх дорослих, а як рівноправних учасників суспільного життя, звичайно, з урахуванням того, що «дитина внаслідок її фізичного й розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження».

Відповідно до статті 1 Конвенції про права дитини дитиною вважається кожна людина до досягнення 18-річного віку. Права дитини – це певні спеціальні можливості, необхідні людини віком до 18 років для існування і досягнення зрілості. Кожна дитина, незалежно від раси, статі, мови, релігії, національності, майнового стану, стану здоров’я, має рівні права з усіма іншими дітьми.

Які ж спеціальні, додаткові права, що не мають дорослі люди, є в дитини?

13-й учень. Перелік прав, визнаних для дитини в Конвенції, охоплює права громадянські (особисті), соціальні, культурні й політичні. Немає прав економічних, бо визнано,що дитина повинна вчитись, а не працювати.

Головним завданням Конвенції є забезпечення дітям особливого піклування та допомоги, надання необхідного захисту і сприяння сім’ї як основного осередку суспільства та природному середовищу для зростання і благополуччя всіх її членів, а особливо дітей. Конвенції визнає, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та розуміння, дитина має бути повністю підготовлена до самостійного життя в суспільстві та вихована в дусі ідеалів, проголошених у Статуті ООН, а особливо в дусі миру гідності, терпимості, свободи, рівності та солідарності

14-й учень. Держави-учасниці Конвенції зобов’язали забезпечити такі права дитини: (учні називають права дітей, розповідають вірші):

Право на життя, на виживання і здоровий розвиток;

Ти народивсь, і думає про тебе

Уся рідня, уся твоя сім’я.

Дитя моє! Бог дав тобі життя.

І, щоб ніхто не заподіяв шкоди

Тобі, малий громадянине,

Бог дав закони нашого народу.

Від дня народження до іменин,

Він твій, цей світ широкий за вікном.

Ти на життя і щастя маєш право

Під небом Української держави.

На ім’я та набуття громадянства;
Право знати своїх батьків і право на їх піклування; право на збереження індивідуальності.