Сон

Швидка допомога летіла на великій швидкості із сиреною до райцентру рятуючи сиву жінку, біля якої плакало двоє дорослих дітей син і дочка. Дочка мовчки стуливши руки до грудей молилась про спасіння матері від смерті. Стара Марунька хоч сильно боліло її в грудях за ці хвилини немовби в кіно прокручувала своє життя. Хоч набідилася у нелегкому житті тяжко робила на фермі дояркою, на колгоспних нормах поля сапала і рвала і грузила вручну цукрові буряки, але дітей виховала побожно.

«Не плачте діти ви вже великі маєте свої сім'ї, а мій час прийшов. Ми тут не вічні. Живіть добре, не сваріться і надійтеся на Господню допомогу – стогнучи шепотіла мати. Дочка не стримувала сліз і благала лікарів швидкої рятувати матір. Марунька хотіла щось ще сказати, не встигла полинула мов у небуття у глибокий сон....

Пробудившись у лікарні побачила над собою двох дітей. «Дітки мої – тихо мовила, я бачила померлого батька він говорив мені, щоб я поверталась назад додому. Сину маю до тебе прохання, просила мене дитина, мала дитина чуєш сину. Виконай то прохання». Діти і лікар просили не хвилюватись, але вона продовжувала.

- Я була у прекрасному світі такому світлому гарному. Біля брами у квітчастому саду сидів сумний хлопчик і просив мене: «Бабцю скажи моєму татові, що мене сюди не пускають, питають як моє ім’я і не знаходять мене у Книзі. Я скажу тобі бабцю адрес», і дитина чітко промовила вулицю і номер квартири у Львові. Це немовби вкарбувалось Маруньці у пам'яті.

«Та ви що мамо ––сказав син. Так далеко їхати машиною і це всього лиш сон». Але просьбу матері дав слово виконати. Дорога була довгою... І він з дружиною стоять під дверима львівської квартири. Дзвінок у двері і відкрив поважний чоловік двері. Микола почав розповідати сон матері. Жінка, що стояла біля чоловіка доцента інституту, заплакала.

– Рік назад у нас помер син десяти років. Хлопчик несподівано захворів і життя дитини врятувати ми не могли, хоч возили його у кращі клініки. Він був не охрещений. Чоловік боявся втратити роботу, був партійним. У мене тоді була постійна тривога, що дитина нехрещена. Порадьте добрі люди.

Заночувавши у Львові на ранок пішли до церкви. Старенький монах довго молився до Господа за спокій душі померлої дитини. «Най виганяють як взнають з роботи» – шепотів доцент. Це були 80-і роки розвинутого соціалізму. «Дякую вашій матері - наостанок сказала дружина викладача.  -Може душа нашого синочка заспокоїться....»

Приїхавши до матері в лікарню лікар з порога палати запевнив сина, мама ще погосподарює у селі. «Сину мені вдень, коли придрімала приснився цей хлопчик знову, але веселий і усміхнений стояв серед білих квітів. Він випустив із рук білого голуба який довго, довго кружляв наді мною. Дякую сину, що послухав мене».

А через кілька тижнів на подвір'ї у селі стояв викладач зі Львова і цілував натруджені руки старенької жінки. Плачучи повідомив недавно його жінці стало погано, і коли лікарі її оглянули радісно повідомили що у них буде дитинка, а вже не було ніякої надії мати своїх дітей.

«Дякую тобі Господи – шепотів чоловік, – дякую Вам Мамо…»