Нариси з історії життя духовних постатей села Волсвин

2015

“І нема нам спочинку тут на землі,

Нема вороття –

Ми в дорозі, ми гості

Без поля та плуга.

Нас жене по світах

Вічна спрага буття

Й досконалість душі

Ще не втілена туга.

Нам земне не судилось,

Ми немов той потік…”

Гнатів Стефанія Яківна – вчитель історії,правознавства та  основ християнської етики Волсвинської загальноосвітньої школи І –ІІ ступенів

 

Греко–католицька церква у підпіллі

 Українська греко-католицька церква (УГКЦ) проіснувала з 1596 по 1946 рік. Вже починаючи з кінця 1944 року московські спецслужби починають репресії проти української церкви. Митрополитові Йосифу Сліпому поставили вимогу, щоб розірвати зв’язок з Римом та підпорядковуватися московському патріархату. Навесні 1945 року КДБУ (комітет державної безпеки України) арештував митрополита Йосифа Сліпого, єпископа Миколая Чарнецького та інших священиків. Більше ніж дві тисяч і священиків, монахів та монахинь УГКЦ були засуджені на довголітні терміни ув’язнення та концтаборів.

8-10 березня 1946 року було скликано «Собор» у Львові в храмі святого Юра, де було проголошено, що Українська греко-католицька церква (УГКЦ) пориває свої зв’язки з Римом і переходить до московського патріархату. Сталінсько-більшовицький уряд проголосив Українську греко-католицьку церкву розпущеною. В 1949 році було ліквідовано монастир у Крехові, а монахи переїхали до Унева. Та недовго довелося бути й там. У жовтні 1950 року був ліквідований монастир отців Василіан і отців Студитів. Священики та монахи роз’їхалися хто куди. В роки сталінсько-більшовицького терору,церкву Воздвиження Чесного Хреста у Волсвині було закрито у 1946 році. Церква стала пусткою, використовувалась під склад. Надовго замовкли церковні дзвони, але віри комуністи не змогли знищити. Вона продовжувала жити в серцях греко-католицьких священиків та в людей.

Час від часу, коли нічні сутінки оповивали землю, то в одній, то в другій хаті збиралися вірні Української греко-католицької церкви. Там при заслонених вікнах і зачинених дверях відправлялися Служби Божі,Молебні,сповідали вірних, таємно хрестили немовлят, вінчали молодих людей, відправляли за покійниками.

 Були часи переслідування, часи глибокого підпілля, коли переслідувалася греко-католицька церква. Але віру в людей не могли знищити, вона жила в їхніх серцях, даючи надію, допомагала вистояти у нелегких життєвих випробовуваннях.

Та йшли роки… 10 травня 1992 року у Львові відбувся Синод єпископів УГКЦ. Після довгих років переслідування Українська греко-католицька церква було легалізована. Почали відправлятися Святі Літургії у церквах та монастирях. А скільки довелося вистраждати багатьом вірним греко-католицької церкви за віру. Саме молитва та віра в Бога допомогла їм пережити нелегкі часи переслідувань та підпілля церкви. Справжню стійкість проявили священики УГКЦ, монахи Василіанського чину. Не лякали їх ні тюрми, ні заслання в далекий Сибір.

 Серед тих відважних свідків віри, борців за легалізацію української церкви, було багато вірних УГКЦ, правдивих християнських родин Кристинополя (Червонограда) та прилеглих його околиць

Жителям села Волсвин та Городищ особливо шану треба віддати:

  • отцю Гедеону (Григорію) Сироїд,

  • отцю Мар’яну (Михайлу) Чернезі,

  • отцю Дам’яну Богуну,

  • сестрі СНДМ Пахомії ( Анні Іванівні Мишок),

  • отцю Доротею(Дмитру) Сироїду.

Коли церква вийшла з підпілля, почали відроджуватися монастирі. І знову завирувало чернече життя. Невимовна радість огорнула монахів, монахинь, греко-католицьких священиків. Вони поверталися до своїх монастирів та щиро молилися і дякували Матері Божій та Господу Богу за ту велику ласку: за відродження духовності на рідній землі.

 25 грудня 1989 року церкву відкрито і зареєстровано як російська православна церква. Довгий час в селі існувало дві парафії: православна та греко-католицька. І тільки 8 січня 2000 року зусиллям греко-католицького священика Дмитра Дмитраша та отця Василія Дубецького було об’єднано дві парафії в одну – греко-католицьку.

Проходять роки, виростають нові покоління вірних УГКЦ, які переймають естафету старших поколінь, зростають у духовності, бережуть в серцях прадавню віру своїх батьків та дідів. В пам’яті поколінь зберігаються спогади відважних борців за віру про діяльність УГКЦ в часи підпілля.

І так щоденно, у молитві та праці, жертвенному служінні Господу проходять роки. З кожним днем все більше молодих людей за покликом серця приходять у монастирі. Мабуть, справді щасливі ті люди, бо проживуть своє життя немарно, щасливі, що посвятять своє життя Господу та залишаться вірними цьому покликанню.

Ще здалеку видніється купол церкви, який сяє на сонці золотом, виблискує на блакитному фоні неба хрест, як символ нашого спасіння. І знову у неділю та свята пливе мелодія церковних дзвонів. Люди різного віку поспішають до храму, щоб занести свої щирі молитви до Господа, подякувати за всі ласки, зокрема за великий дар віри, який зуміли зберегти і передати у спадщину прийдешнім поколінням.

 Катехит та вчитель християнської етики Гнатів Стефанія Яківна.

 

Зміст

 

  1. Греко-католицька церква у підпіллі.

  2. Нарис з історії церков села.

  3. Вихідці з села Волсвин

  • Отець Гедеон (Григорій) Сироїд

  • Отець Мар’ян (Михайло) Чернега

  • Сестра СНДМ Пахомія (Ганна) Мишок

  • Брат Венедикт (Василь) Мишок.

  1. Нарис з історії Городищ.

  • Отець Доротей (Дмитро) Сироїд.

 

 

Волсвин

Село Волсвин розташоване на правому березі Західного Бугу.За народними переказами на території Волсвина було давне поселення – Старе Село, яке було спалене в 1241 року татарами. Перша згадка про Волсвин в письмових джерелах – в 1426 році.

У XVIII столітті село Волсвин було великим селом . В селі існував чоловічий василіянський монастир, заснований Іваном Остророгом, воєводою Познанським у 1629 р. За час існування Волсвинського монастиря в ньому були такі церкви: Воздвиження Чесного Хреста, Святого великомученика Георгія, а також дерев’яна церква Введення Пресвятої Богородиці. У кожні церкві були прекрасні іконостаси. У чернечій обителі Волсвина, яка містила в собі шість келій, було збудовано три монастирські будинки. Монахи вели велике господарство.

У 1743 році Волсвинський монастир у складі майже 170 василіанських чернечих обителей приєднався до Руської Свято- Покровської провінції Чину. У 1748 році до Волсвинського монастиря прилучено старовинний Городищенський монастир Благовіщення Пречистої Діви Марії.

У різні роки існування монастиря у Волсвині перебувало 5-6 монахів. У Волсвинському монастирі була і своя бібліотека. Кількість книг значно зросла після прилучення Городищенського монастиря. Окрасою її був написаний в кінці ХІІ – початку ХІІІ століття пергаменті «Апостол» і названий за місцем свого пізнішого зберігання «Кристинопільським Апостолом».

Ігуменами Волсвинського монастиря були:о. Софроній Залуцький(перший ігумен),о. Паїсій Гжибовський, о. Алімпій Головецький, о. Інокентій Дубачевський, о. Гавриїл Смолинський, о. Теодосій Григорович.

На початку 1764 року, на саме Христове Різдво, волсвинські василіанські ченці на чолі з ігуменом монастиря о.Теодосієм Григоровичем перейшли до Кристинопільської Святоюрської чернечої обителі.

Волсвинський Свято-Воздвиженський монастир було прилучено до Кристинопільського монастиря заснованого на основі розпорядження протоархимандрита Іпатія Білинського від 30 липня 1763 року фундатором якого був граф Салезій Потоцький. В цей час монахи стали в Свято-Юрській церкві надавати духовну обслугу українській громаді.

Остаточно Волсвинський Свято- Воздвиженський монастир припинив свою діяльність у 1770 році.

 В селі діяв також — жіночий василиянський монастир. У 1754 р. частина василиян переселилася до Кристинополя, а у 1796 р. монастир ліквідували. Монастирська церква стала парафіяльною. Церква Воздвиження Чесного Хреста була перебудована в 1864 році, стоїть до сьогоднішнього дня.

У 1898 р. збудовано муровану дзвіницю.

     До складу Волсвинської сільської ради входить село Городище.

 

 

Ієромонах родом з Волсвина

 

Отець Гедеон (Григорій) Сироїд в стінах Святоуспенської Унівської Лаври.

Народився отець Гедеон(Григорій) Сироїд 1.04.1914 року в селі Волсвин у простій багатодітній, селянській родині. Поклик до свяченичого життя зародився ще у дитячі роки. Про це розповідав сам отець Гедеон. Покликання служити Богові поступово переросло в нестримне бажання посвятити себе Господеві. Початкову освіту майбутній чернець здобув у сільській школі (1920-1924), потім в Сокальській гімназії, яку успішно закінчив у 1930 році, потім в Григоріанському університеті в Римі.

Шістнадцятилітнім юнаком Григорій, взявши батьківське благословення, вступає до Унівського монастиря ченців Студійського Уставу. Ігуменом монастиря в цей час був ієромонах Климентій Шептицький ( брат Андрея Шептицького). В скорому часі Григорій зодягнувся в монашу одежу. Пізніше з року на рік складає тимчасові обіти, готуючись до монаршого постригу. 14 жовтня 1937 року молодий Григорій приймає Малу схиму(по стриження в монашество). В схимі він приймає нове монаше ім’я Гедеон.

 За скеруванням ієромонаха Климентія Шептицького, отець Гедеон вступає на навчання у вищі богословські студії в Римі. Вже через рік у 1938 році отримує дияконські свячення, а в 1939 – священичі. З рук греко–католицького єпископа Александра Євреїнова. Ієрейське рукоположення відбулося 9 квітня в день світлого празника Воскресіння Христового в римській катедрі Антонія Великого.

Після завершення навчання отець Гедеон повертається до Унівського монастиря. Ігумен дозволяє відвідати своїх рідних у свому селі. Там молодий священник Гедеон відправив першу Службу Божу у рідному селі.

В 1944 році отець брав участь в акції захисту євреїв від знищення німцями. Після Львівського собору1946 року Унівський монастир стає в’язницею для греко-католицького духовенства ( тих, хто не хотів переходити на православ’я). Було заарештовано архімандрита Климентія 5 червня 1947 року, а восени1948р. – ієромонаха Гедеона. П’ять місяців просидів у Львівській тюрмі, а тоді заслано до Комсомольського-на-Амурі. Там пробув аж до 1958 року. Після важкої праці,молодий єрей вечорами таємно хрестив, вінчав, приймав сповіді, мав зустрічі та духовні розмови зі священиками, які його підтримували як брата в священстві.

В часи “хрущовської відлиги” повернувся в Галичину. У 1960 році розпочинає свою душпастирську працю у селі Поморяни Золочівського району Львівської області. 35 років невтомної праці ієромонах присвятив свяченичому служінню на парохії.

У 1995р. отець залишає парохіяльне життя та повертається до вже відновленої Святоуспенської Унівської Лаври. Приїхавши до Лаври, ієромонах Гедеон майже десять років служив унівській братії, найперше як сповідник й духовний порадник. Щоденно відправляв у храмі духовне правило: Вечірню, Утреню: Часи.

Отець Гедеон з ченцями Святоуспенської Унівської Лаври.

Святкувати 90-річчя від дня народження приїхала вся родина з Волсвина.

 1 квітня 2004 року Ієромонаха Гедеона не стало в жовтні 2005р.

 

Отець Мар’ян (Михайло) Чернега

Ігумен Крехівського монастиря о.о василіан Св. Миколая Мар’ян (Михайло) Чернега

Народився Михайло Чернега 9 червня 1919 року в селі Володимирці Жидачівського району на Львівщині в багатодітній родині. Закінчив початкову школу в 1930 році на “відмінно”,та поступив на навчання в Стрийську гімназію. Після закінчення гімназії, 16серпня 1934 року вступив до новіціяту до Крехівського Василіанського Чину (ЧСВВ). Перші обіти склав 24 березня 1936 року. Повну шкільну освіту закінчив при Добромильському монастирі, а також теоретичне та практичне навчання риторики,яке вивчав протягом двох років. У 1939році Михайла разом із групою, яка успішно пройшла курс навчання, переводять у місто Кристинопіль (нині Червоноград) на дворічний курс вивчення філософії. Першого вересня 1939 року посипалися німецькі бомби на Кристинопільський монастир, почалася Друга Світова війна. А в червні 1941 року переводять на чотирирічний термін богословських студій. У зв’язку з наближенням лінії фронту студії відбуваються з більшим навантаженням. Тривожні обставини змусили настоятелів ЧСВВ в Україні скоріше допустити студентів до священичих свячень,які відбулися у грудні 1942 року.

З липня до вересня 1942 року обслуговував парафію у селі Волсвин на Сокальщині, а згодом опущену церкву в м. Великі Мости. Проте продовжували навчання теології. Останні іспити з теології проводилися в червні 1944 року, після яких Мар’ян (Михайло)одержав право уділяти святу Тайну Покаяння.

Служив у Жовківському монастирі, а з січня 1945р. до 15 лютого 1949 року – Крехівському монастирі. Це був день його повної ліквідації комуністами. Пропонували отцеві Мар’яну (Михайлу), співпрацю, тільки щоб перейшов на православ’я. Та він не зрадив католицьку віру. Почали проводили допити в келіях Крехівського монастиря та в кабінетах КДБ( Комітет державної безпеки СРСР) у Львові. Почалося масове переслідування греко-католицьких священиків. Роботи отець Мар’ян не міг знайти в Жовкві та в околицях. За допомогою добрих людей зі села Желдець Кам’янко – Бузького району, він переселився в їхнє село. Влаштувався на роботу в школі бухгалтером. Тут працював в день, а ввечері і у вільні хвилини по хатах виконував душпастирську працю. Місцевий парох о. Іван Бирко, не підписавши перехід на московське православ’я, був усунений від священичої праці, раптово помер.

Після ліквідації Крехівського монастиря отець Мар’ян не міг поселитися в рідній хаті своїх батьків. У жовтні 1947 року озброєні комуністи появилися біля хати батьків Чернеги і наказали збиратися для висилки в Сибір.

Сестра Розалія, яка працювала вчителем у Турківському районі була вивезена на Колиму, де відбула 10 років рабської неволі за колючими дротами.

Сестра Марта,брала участь в діяльності УПА, була три роки під наглядом НКВД, переховувалася за межами Дрогобицької області.

Вісімнадцятирічний брат Іван загинув на війні в 1944 році. Батьків було виселено в Сибір м. Омськ. Не витримавши важкої долі, батько психічно захворів і помер. Похований на кладовищі м. Омська. Мати таємно повернулася в село, але була схоплена міліцією і засуджена на три роки в Дніпропетровську область.

Дев’ятирічний братик Володя був забраний до тітки в Жидачівський район, а шістнадцятирічна сестра Марія була забрана отцем в Жовківський район.

В батьківській хаті поселилися зовсім чужі люди. Отець Мар’ян змушений був знайти собі місце для проживання і місце роботи. В цей час хто не працював, того судили як «тунеядця – дармоїда». В часи підпілля та праці, а це було в двох основних місцях (с. Желдець Кам’янко–Бузького району, та с.Межиріччя Сокальського району) працював рахівником, завідувачем будинками, мотористом, техніком – лаборантом на очисних спорудах. Поряд з щоденною офіційною працею отець завжди старався йти до людей з іскоркою світла віри Христової та вірності Христовій Церкві.

Разом з Василіанами отець Мар’ян, в часи підпілля,надавав підпільно духовну обслугу в таких містах і селах Львівщини: с. Бендюга, с. Волсвин, с. Городище, с. Боянець, с. Купичволя, с. Желдець, с. Сокіл,частково – м. Сокаль, с.Волиця – Комарева, с. Комарів, с. Зубків, с. Пер’ятичі, с. Ланкове, с. Поздимир, м. Великі Мости, с. Куличків, с. Борятин, с. Завишень. В кімнаті, де він проживав, щоденно служив Святу Літургію, читав, молився, роздумував про свою віру. Їздив по людських оселях у святкові, недільні, навіть в будні. Він відправляв для вірних Служби Божі, ніс таємно Євхаристійного Христа до тяжкохворих. А скільки молодих пар повінчав, скільки в цей час похрестив дітей, мабуть не злічити. Навчав вірних і служив Святу Літургію, посвячував оселі, а також відправляв за покійниками.

У Волсвині дружно збиралися мешканці на цвинтарі на свято Божого Тіла. Отак молилися вірні Українсько – католицької церкви(УГКЦ) на Богослуженнях просто під відкритим небом – і в гарячу сонячну днину, і в дощ,і в лютий мороз.Та недовго довелось і там відправляти, бо переслідували іне дозволяли спокійно молитися.

За час душпастирської праці був двічі оштрафований: у смт. Соснівка за «нелегальне» хрещення дитини, а в с. Боянець – за відправу на церковному подвір’ї. У 60 –х роках ХХ ст.. в с. Волсвин на крик зляканої громадки греко-католиків був змушений вискочити через вікно з хати сестри Пахомії (Ганни Мишок).В тих же роках був взятий з місця роботи управлінням КДБ (Комітет державної безпеки СРСР), чиновники вищих інстанцій багаторазово пропонували йому співробітництво з їхніми органами. Однак, нічого з того не вийшло.

11 листопада 1983 року отець Мар’ян було пограбовано державними чиновниками. Було забрано монаший одяг, духовну літературу та богослужбовий посуд.

Настав 1989 рік. Вірні УГКЦ з Червонограда під проводом отця Мар’яна торжественно відзначили ювілей 1000-ліття хрещення України-Русі, де зібралося близько десяти тисяч людей. Святу Літургію відправили під дверима церкви о. Мар’ян Чернега ЧСВВ та Михайло Низкогуз та інші, Також запам’яталося, як торжественно посвячували могилу Січових стрільців в Кристинополі. Посвячення здійснив о. Мар’ян Чернега, ЧСВВ. Там зібралося багато людей, які направились до церкви, прорвавши заслони міліції. Біля церкви св. Юра зробили престіл і спільно з о.Мар’яном співали Молебень до Матері Божої. А на свято Введення в храм Пресвятої Богородиці у 1989 році в храмі св.Юра, відбулася вперше Свята Літургія, яку відправив отець Протоігумен Василь Мендрунь, ЧСВВ у співслужінні з іншими священиками. Запам’яталися вірним прекрасні відправи і глибоко продумані проповіді ієромонахів Василіанського Чину з о. Маркіяна Когута, о. Дам’яна Богуна, о. Мар’яна Черниги та інших.

Греко-католицька церква вийшла з підпілля. У грудні отці Василіани увійшли в приміщення Червоноградського (Кристинопільського) монастиря. Цей монастир був ніби «трампліном», бо ціла будівля була в руках православного священика Московського патріархату,а також у власності народного мистецтва.

 У 1990 року Протоігумен о. В. Мендрунь призначив о. Мар’ян Чернега ігуменом (настоятелем) Червоноградського монастиря. Було це на 70 році життя, 40 році підпільного скитання і 10 році виходу на пенсію.

В 1994 році через стан здоров’я переїхав у Крехівський монастир. В Крехівському монастирі викладав аскетику святого Василія Великого та іноземної мови. Ревно виконував обов’язки пароха, організатора хору, духівника та ісповідника. Отець Мар’ян для кандидатів та новиків був легендою старих часів, «живим мостом» між довоєнними і сучасними Василіянами. Його підводило здоров’я, але не світлий розум, прекрасна пам’ять і бадьорий дух. Отримав нагороду від Папи Івана Павла ІІ «За вірність Церкві й Апостольському Престолі».

 

 

О. Мар’ян Чернега ЧСВВ, Маркіян Когут ЧСВВ, 1991 рік

24 серпня 2004 року,у 13-ту річницю незалежності України, яку він дуже любив, загасло світло,яке не зміг загасити сильний буревій безбожного лихоліття. Загасла свічка, яка тихо догоріла до кінця, але її відблиски залишаться на довгі роки. Відійшов до вічності на 85 році життя та 54 році монаршого служіння. Похований у Крехові. 26 серпня відбулися похоронні відправи, які очолив єпископ - ординарій Сокальський Михаїл Колтун у спів служінні о. Протоігумена Григорія Гриньківа,ЧСВВ, отців Василіан та єпархіальних священиків.

Нехай все милостивий Господь прийме його до Себе і вчинить його учасником свого Небесного Царства.

 

Сестра СНДМ Пахомія ( Ганна Іванівна Мишок)

 

Ігумен Крехівського монастиря Мар’ян (Михайло) Чернега із сестрою СНДМ Пахомією (Ганною Мишок) в Крехові

Народилася сестра Пахомія (Мишок Ганна Іванівна) 8.05.1922р. в селі Волсвин. Великий вплив на виховання малої дівчинки мала батькова сестра Мишок Марія Северинівна,котра була ігуменею Кристинопільського монастиря СНДМ (сестра Северина) та брат сестри Пахомії Василь (монаше ім'я Венедикт), який також був монахом. Жив в Підгорецькому монастирі,там помер і там похований.

В 1943р. – за скеруванням греко-католицької церкви виконувала покладені на неї обов'язки м. Городок ( Львівської області), виховувала 78 дітей. У 1944р. брала участь у акції захисту євреїв від знищення німецькими окупантами. В Городку сестра познакомилась із лікарем – євреєм.(сама працювала медсестрою) .Лікар – стоматолог попросив врятувати двох своїх дітей віком 5-7 років. Вона погодилась, спочатку дітей забрала в сиротинець, а пізніше повезла цих дітей (Лесю і Петруся) до Львова, де переховувалась разом з дітьми три доби, поки не передала їх в руки митрополиту Андрею Шептицькому з яким особисто була знайома. Діти були врятовані. Розшукавши її, запрошували на проживання в Ізраїль. Сестра дуже любила Україну і була монахинею,тому відказалася від запрошення.

У 1952 році було заарештовано єпископа УГКЦ І.Р.Федорука. Сестра Пахомія була особисто знайома з ним. Він давав їй для розповсюджування у Волсвині і навколишніх селах книги, надруковані українською мовою. Назва книжок «Голос душі», «Отче наш…», «Гостинець», «Селянська родина».

Отець Федорик помер під час допиту за загадкових обставин. Сестру звинувачували в тому, що вона мала зв’язок з єпископом Федориком. Сестру Пахомію було заарештовано 28. 03. 1952 року. Зробивши обшук в її хаті, було вилучено 88 примірників книжок релігійного змісту, написаних українською мовою. В одній із книжок була стрічка жовто – синього кольору.

На допиті дуже знущалися, допитували її по 12-15 годин на добу. Суд над Мишок Ганною Іванівною проходив з 15.07. до 26.07. 1952 року. Звинуватили її в тому, що вона мала зв’язок з єпископом І. Р. Федориком. На протязі 1951 – 1952 рр. три рази він давав їй антирадянську літературу для розповсюдження населенню, яку зберігала в своєму селі,

 А потім концтабори, Сибір. Дев’ять місяців пробула сестра в камері – одиночці, Працювала тяжко, по коліна у воді, на роботу гнали босих, напівроздягнених, Мало хто з них остався живий. Натомившись за день, вечорами сестра Пахомія сіяла зерна любові до Бога,до ближнього свого, лікувала душу і тіло.

 

Сестра Пахомія з отцем Дам’яном Богуном (справа)

та з братом – василіянином.

Дам’ян Богун служив в церкві Онуфрія у Львові. Помер 18 грудня 2008 року, похований отець Дам’ян у Крехові.

Повернувшись додому, сестра Пахомія виконувала свої монаші обов'язки. Коли УГКЦ була заборонена, а греко-католицькі священники були в підпіллі, вона була посередником між священниками і мирянами. Кому треба було похрестити дитину, чи дати шлюб, похоронити небіжчика всі зверталися до неї, а вона в свою чергу зверталася до отця Мар’яна. Все вона забезпечувала під пильним наглядом влади, з великим ризиком для священників і для самої себе.

 

 

Сестра Пахомія з отцем Дам’яном Богуном

З вдячністю треба згадати покійного отця Мар’яна (Михайла ) Чернегу. (родом із Дрогобича). Він разом із сестрою Пахомією, з великим ризиком для свого життя, хрестив дітей, давав шлюби, хоронив покійників, святив Паски та Йорданську воду.

 Немає такої хати в селі, де не побував отець Мар’ян і де б не допомагала йому сестра Пахомія. До неї горнулися люди зі своїми радостями та печалями, вона відповідала взаємністю. Не одну людину вилікувала сестра. До неї приїздили люди з різних куточків області, вона їм допомагала, лікувала.

 

Сестра Пахомія із сестрами Червоноградського монастиря СНДМ на Різдво 2004 року)

Сестра Пахомія спочила в Бозі 14.02. 2007 року.

 З великою шаною проводити в останню дорогу приїхало одинадцять священників,зокрема ігумен Червоноградського монастиря св.Юрія,о. Мартин Хабурський, отці з Гошева та Золочева – Пантелеймон Саломаха, Степан Бондаренко, Атаназій Євуш, Степан Романик, Атаназій Кулинич, отці із церкви св.. Йосафата м. Червонограда – Михайло Низкогуз та Дмитро Дмитраш, отець Зіновій з церкви св. Апостолів Петра та Павла м. Соснівки, настоятель Волсвинської церкви отець Василій Дубецький. Приїхав і виходець нашого села брат Максим (Роман Свистун) із Червоноградського монастиря оо. Василіанів.

 Проводжали в останню путь монахиню також дванадцять сестер – монахинь і їх ревнителька. Віддати шану прийшли вчителі та учні СЗШ І – ІІ ступенів с. Волсвин та навколишніх сіл.

 24 серпня 2004 оку отець Мар’ян ( Михайло ) Чернега відійшов у вічність. Поховано в Крехові.

Світлий образ отця Мар’яна Чернеги та сестри Пахомії назавжди збережеться в наших серцях.

 

Похорон сестри СНДМ Пахомії (16 лютого 2007р)

(Зліва – направо. О. Пантелеймон Саламаха – ігумен Гошівського монастиря,о. Михайло Низкогуз – настоятель церкви св.Йосафата м. Червоноград, о. Василій Дубецький – настоятель церкви с. Волсвин, о. Мартин Хабурський – ігумен монастиря св. Юрія м. Червоноград,о. Зіновій – церкви св. Петра та Павла м. Соснівка,о. Дмитро Дмитраш – церква св.. Йосафата м. Червоноград, о. Степан Бондаренко – Гошівський монастир, о. Атаназій Євуш – Гошівський монастир)

 

Брат Венедикт(Василь Іванович Мишок)

Василь Іванович Мишок народився 28 липня 1910 року в побожній родині с. Волсвин Сокальського району Львівської області. За прикладом своєї тітки Северини (Марії )- монахині Служебниці, Василь обрав монаше життя. На новіціят у Крехові прийняв його побожний та поважний магістр о. Павло Теодорович у 1931 році. Василь на облечинах обрав ім’я Венедикт. Після новіціяту настоятелі відправили його до монастиря на Завалі над Збручем. Там пройшли його найкращі роки життя, його праці та молитви.Після Другої Світової війни йому довелося жити і працювати підпільно у рідному селі Волсвин. Тут у селі було дві монахині - Служебниці: тітка Василія – сестра Северина(Марія) та рідна сестра Пахомія ( Ганна). Після відродження Василіянського Чину у 90-х жив він у Підгорецькому, а потім – у Лаврінському, а потім знову у Підгорецькому монастирі.

28 вересня 1998 року помер. На похорон у Підгірцях зійшлося багато отців та братів ЧСВВ (Чин Святого Василія Великого), в тому числі о. Отець Мар’ян Чернега ЧСВВ, який, до речі . після о. Дам’яна Богуна, ЧСВВ надавав Духовну опіку Брату Венедикту та згаданим сестрам – монахиням у Волсвині за часів підпілля. Отець Мар’ян виголосив змістовну проповідь. Була серед них на похороні рідна сестра брата Венедикта – монахиня Пахомія, СНДМ та багато вірних з села Волсвин та околиць.

 

Городище

Село Городище розташоване на лівому березі Західного Бугу. Воно виникло ще в княжі часи, добре надавалося до оборони. В Городищі був збудований монастир Благовіщення Пречистої Діви Марії, який належав до найдавніших на Волині. У 1748 році до Волсвинського монастиря прилучено старовинний Городищенський монастир Благовіщення Пречистої Діви Марії. Окрасою Городищенського монастиря був написаний на пергаменті "Апостол" у ХІІ ст. Ця книга - найдавніша пам'ятка, яка займає одне з найпочесніших місць між старовинними церковно-слов'янськими перекладами книги.

 У 1654 року Городищенський монастир спіткало велике лихо від морової зарази померло 19 монархів і серед них Ігумен Варлаам і одна черниця. Отже, в Городищах був і жіночий монастир. У 1764 році обидва монастирі в с. Городище і в с. Волсвин приєднано до Кристинопільського Свято – Юрського монастиря. В даний час в Городищах діє греко - католицька церква Успіння Пресвятої Богородиці. Зараз Городище – невеличке село,яке входить до складу Волсвинської сільської ради.

 

Отець Доротей.

 

Сироїд Дмитро Іванович (отець Доротей) народився 7 червня 1898 року в с. Городище(недалеко Волсвина та Кристинополя) Сокальського повіту на Львівщині. Початкову освіту здобув в церковно-приходській школі в своєму селі, потім був учнем Сокольської гімназії до 1916р. До Василіанського чину на новіціят у Крехові вступив 14 жовтня 1921 року. На облечинах отримав василіанську монашу рясу та чернече ім’я Доротей. Перші тимчасові обіти склав у Крехові 1 липня 1923 року. Навчався рік під час новіціяту в Крехові, вивчаючи гуманістику, у 1923-1924 рр. вивчав риторику у Лаврові, а у 1924-1926 рр. – філософію в Кристинополі. Перший рік богослов’я студіював у Львові в Святоонуфріївському монастирі, потім у Крехові. Закінчив навчання в Кристинополі. Вічні обіти диякон Доротей Сироїд склав у Кристинополі 29 серпня 1926 року.

Довгоочікуваний день настав для диякона Доротея30 червня 1929 року,коли владика Йосафат Коциловський. ЧСВВ поставив його в ієрейський чин. Ця подія відбулася в Кристинопільському монастирі святого Юрія. А через тиждень, 7 липня 1929 року отець відправив першу Службу Божу в рідному селі Городищах. Після свячень отець Доротей отримав призначення до Бучацького Хресто-Воздвиженського монастиря, де перебував до 1934 року. Згодом був переведений до Підгорецького монастиря, де був віце-ігуменем, а з 25 грудня 1934 року призначений ігуменом, писав хронічку монастиря. З 13 листопада 1935 року отець Доротей призначений ігуменом в Лаврові. В 1936 році виїжджає комісійної резиденції в с. Грабовець біля Замостя(тепер Польща), де перебуває до 1939 року.

У Львові в архіві було знайдено зошит отця Доротея зі спогадами про місійну працю його та інших василіан на Холмщині в 1936-1939 роках. Саме тут згадано які перешкоди робило римо- католицьке духовенство, щоб перешкодити душпастирюванню отців-василіан на Холмщині . В Грабівці отець Доротей був до травня 1939 року. Перші дні Другої світової війни він зустрів в Свято- Преображанському монастирі на Ясній горі в Гошеві. Згодом переїзжає до Добромиля, де виконував обов’язки сотрудника на парафії. Звідси у жовтні 1941 року переведений на місійну працю в Городло (Холмщина), де перебув до 1943 року.

 В часи найбільшого переслідування духовенства та вірних української греко- католицької церкви отцеві Доротею якимісь чудом вдалося уникнути ув’язнення та «лагерів».

 Оселився отець Доротей у селі Глиняни на Золочівщині Львівської області. Тут упродовж тридцяти років вів душпастирську працю. Тут влаштував капличку, до якої почали тягнутися вірні греко-католики. В Глинянах, переважно вночі, відправляв Служби Божі, готував дітей та дорослих до Святих Тайн Сповіді, Причастя,Подружжя. Зі Святими тайнами відвідував також хворих у місцевій лікарні.

Вдома в отця Доротея була одна із «підпільних точок», де збиралися молоді студенти-василіани. Отець їх навчав їх історії Церкви в Україні. Переклав з німецької мови «Історію Римських Архиєреїв». У Глинянах також проживали сести Марія та Захарія, Служебниці Непорочної Діви